– Ні, також буває прохолодно, але не настільки. Клімат м’якіший.

«Зробили все, що могли»

– З погодою розібралися. Не можу не порушити дуже сумну та неприємну тему – тему Ліги Європи. Чому так склалося, що напередодні шостого туру «Динамо», за великим рахунком, втратило шанси на продовження боротьби у Лізі Європи?

– Можу сказати, що ми зробили все, що могли. Тепер доведеться сконцентруватися на чемпіонаті України. Ми обов’язково повинні брати золоті медалі – тоді отримаємо змогу напряму кваліфікуватися до Ліги чемпіонів, що є нашою метою. Взагалі особисто я маю величезне бажання виграти звання чемпіона України – для мене це буде взагалі ледь не перше футбольне досягнення…

– А як же титул чемпіона Нігерії?

– Справді. Проте в Європі мені подібні висоти не скорялися.

– Напередодні шостого туру вірили в підсумковий успіх?

– Звичайно, віра була. На жаль, ми не тримали ситуацію у своїх руках…

«Колись грав босоніж»

– Від справ буденних перейдемо до справ минулих. Розкажіть про своє дитинство.

– Дитинство у мене було щасливе. Можливо, не завжди вистачало грошей, але така ситуація повсюди у Нігерії, тому особливого дискомфорту я не відчував.

– Які були ваші перші кроки у грі мільйонів?

– Грали з сусідськими хлопцями у дворовий футбол. Пам’ятаю, що навіть не було грошей на спортивне взуття – усі бігали без нього. А десь років із десяти займався футболом більш, так би мовити, організовано – у спеціальній спортивній секції.

– Що можете розповісти про свою родину?

– У мене була абсолютно звичайна, за нігерійськими мірками, родина. Батько помер, коли мені було усього 17… Маю чотирьох братів та двох сестер.

– Брати – також футболісти?

– Ні, вони пішли іншими життєвими шляхами.

– Хто допоміг вам у переїзді з Нігерії до Європи?

– У мене на Батьківщині був агент, котрий вів мої справи. Саме він влаштував мене у швейцарський клуб «Ксамакс».

«Адаптація триває щодня»

– Як змінилося ваше життя у побутовому плані після переїзду до Києва?

– Не сказав би, що кардинально. Моє єдине і головне завдання – грати у футбол, а для цього тут створено всі умови.

– Розкажіть, як проходить буденний день Брауна Ідейє? Звичайно, без урахування днів, коли ви на зборах або безпосередньо готуєтесь до гри.

– Мабуть, так, як і у всіх (сміється). Якщо тренування на десяту ранку – прокидаюсь десь на початку дев’ятої, снідаю, збираюся та їду на базу. Після занять можемо поїхати кудись пообідати з одноклубниками або просто вертаюся додому. Ввечері гуляю з дружиною та нашим малям або дивлюся телевізор, сиджу в Інтернеті.

– А після гри як відпочиваєте?

– Та ніяк. Їду додому, інколи передивляюся матч, аналізую свою гру.

– А у вас є приятелі в Києві, які не пов’язані з футболом?

– Ні, таких поки що не знайшов.

– Я бував на кількох тренуваннях «Динамо» і побачив, що перед заняттям футболісти розминаються завжди своїми компаніями – українці з українцями, бразильці – між собою, африканці – так само. У вас є якісь спільні теми для розмови з кимось, окрім Юссуфа, Аді та Аруни?

– Намагаюся підтримувати товариські відносини з усіма. Подеколи вибираємося великою компанією десь у місті посидіти, повечеряти. Гадаю, без цього не буде й
результату на полі.

– А якою мовою спілкуєтесь з партнерами по команді, з Юрієм Павловичем?

– Англійською, зазвичай. В інших випадках на допомогу приходить Юссуф, котрий підпрацьовує у нас перекладачем (сміється). Траплялися деякі курйозні ситуації у, скажімо, магазині – далеко не кожен продавець розуміє англійську.

– Вивчання російської хоча б у планах є?

– (Після паузи) Так. Мені для початку треба навчитися розуміти те, що мені кажуть. Потім намагатимуся більш-менш вільно формулювати свої думки – це складніше.

– Назви всіх команд прем’єр-ліги знаєте?

– Чесно? Ні, не всіх. Дуже складно мені їх запам’ятати та вимовляти.

– Які ж ваші улюблені місця у Києві?

– Найчастіше усього відвідую супермаркет навпроти моєї квартири. Можу пройтися у центрі міста по магазинах одягу, щось придбати, якщо сподобається. Знову ж таки – відпочити десь у ресторані з дружиною.

– А люди на вулицях часто впізнають?

– Не сказав би, що на кожному кроці – я не настільки популярна особа. Проте, якщо впізнають, – нікому ніколи не відмовляю в автографі або фотографії на пам’ять.

– Голкіпер донецького «Шахтаря» Андрій П’ятов футбол по телевізору не дивиться – він сам так казав. А вам цікаво спостерігати, як грають інші футболісти?

– Безумовно – у класних майстрів можна щось перейняти, навіть дивлячись на їхню грою по телебаченню. Переглядаю чемпіонати Франції, Англії…

– Англійська прем’єр-ліга – ваша мрія?

– Не секрет, що АПЛ – найсильніший чемпіонат світу, де бажає себе бачити кожен футболіст. Щодо себе, то я всім задоволений тут, у Києві – щодо Туманного Альбіону
не замислююся.

– Можна сказати, що процес адаптації в Україні успішно завершено?

– Та ні, він триває щодня! Скажімо, сьогодні я адаптувався до такого явища, як тренування під час активного снігопаду. Утім, я професіональний футболіст, тому всілякі
примхи погоди жодних чином не повинні впливати на мій рівень гри.

«Чемпіонат світу пам’ятатиму все життя»

– Як так сталося, що збірна Нігерії не потрапила у фінальну частину Кубка Африканських Націй?

– Нелегке запитання. Склад у нас дуже хороший, чимало футболістів представляють провідні європейські чемпіонати. Проте відбірний цикл ми провалили…

– Ну, чесно кажучи, вболівальникам і тренерському штабу «Динамо», певно, навіть радісно від такого фіаско – Ідейє, Юссуф та Аруна зможуть провести в нас повноцінні зимові збори. А які враження залишилися від минулорічного чемпіонату світу?

– На жаль, наша збірна на мундіалі в ПАР також, м’яко кажучи, не виблискувала, а я на полі так і не з’явився. Проте атмосфера такої глобальної події запам’ятається мені на все життя. Це було класно, незважаючи ні на що.

«Оборонці «Шахтаря» – найскладніші»

– Погоджуєтеся з тим, що харківський матч проти «Металіста» був найкращим у вашій «динамівській» кар’єрі?

– Радше за все, так. Було не так уже й мало яскравих матчів, проте у Харкові мені вдалося реалізувати все, що міг, та допомогти команді здобути архіважливу перемогу над прямим конкурентом.

– У перших двох матчах ви забили чотири м’ячі, а потім подібні феєрії якось вщухли. Захисники почали діяти уважніше?

– Так, мабуть, зрозуміли, що я вмію грати непогано (усміхається).

– А яким оборонцям було протистояти найскладніше?

– (Після паузи). Згадую матч із «Шахтарем» – мені майже не давали можливості розвернутися.

– Наостанок хочу повідомити приємну новину. Вже у перші півроку в Києві вам скорилося індивідуальне досягнення у вигляді потрапляння до першої п’ятірки у номінації «кращий легіонер», згідно зі щорічним референдумом «УФ», участь у якому беруть футболісти, тренери, журналісти, фахівці та вболівальники. Вас це здивувало?

– Радше так, аніж ні. У складах провідних українських клубах виступає чимала кількість класних легіонерів, відомих у Європі. Приємно потрапити до когорти найкращих.

Гліб Корнієнко, газета «Український футбол»